На салаші


Подорож у «світ гуні» починається далеко за межами оселі майстрині, що верстає та придає виробу пізнаваного вигляду. Виготовлення виробу з вовни починається високо у горах, над поселенням, на полонинах Високогір’я Карпат. Саме там, у салашах – місцях високо у горах, де з ранньої весни і до пізньої осені випасаються отари овець, щоб отримати не тільки запашне молоко, а й здобути основу для виробу гуні – овечу вовну.

І у цій нелегкій справі, існують чіткі правила, свої традиції та звичаї аби отримати сировину високої якості. Так, випас худоби та догляд за нею вимагав різноманітних знань та навиків, а особливо великої уваги, адже зберегти худобу цілою і неушкодженою потребувало постійної пильності з боку вівчарів. Добрий вівчар знає, що отару овець не випасають проти сонцю, не женуть прямо вниз чи вверх по схилу, а тільки навкіс. Овець не випасали по мовчарях, покритих росою чи краплями холодного дощу травами, адже тварина могла отримати запалення внутрішніх органів.

Певні правила існують в стриженні овець. Обстригають овець кілька разів на рік, як правило роблять 3 стриження протягом періоду випасу, перше – на початку квітня, друге - у червні, а останнє – ранньою осінню. Третє стриження рахується саме багате на вовну. Самі вівчарі кажуть, що вівця вже ніколи не буде мати більше вовни, ніж при третій стрижці. Але таке правило не застосовується до ягнят, яких стрижуть у червні на пасовищі, а другий раз - восени. Однак, не в усіх гірських регіонах Карпат, традиційним було стриження овець у три етапи. До прикладу, гуцули на Закарпатті проводили обстригання овець тільки один раз на рік, у середині літа – напередодні чи одразу після свята св.Петра та Павла.

Кожен господар самостійно стриг своїх овець вручну. Стригти починали від голови худоби і лише на хвості залишилось трохи шерсті. Вовну отриману з однієї вівці називали «руно». Різну назву мала вовна у залежності від періоду, коли її настригли. Так, наприклад, вовну настрижену весною називали «нотинина». Саме овеча вовна слугує сировиною для виготовлення гуні, яку до нашого часу роблять в селі Річка.