на полонині


Для Українських Карпат є характерним відгінне скотарство - випасання худоби на високогірних пасовищах полонин у літній період. До нашого часу ця традиція зберігається в гірських районах Закарпаття, зокрема в селі Річка, яке знаходиться у підніжжя полонини Боржава.

Початок полонинського господарювання пов’язують з процесом волоської колонізації, яка тривала в Карпатах в 13-16 століттях. вона була започаткована романомовними пастухами-волохами, які мігрували з Балкан до Карпат. З собою вони принесли технологію ведення господарства у високогір'ї, яке спирається на тваринництві і зокрема випасанню отар овець. Вівці давали молоко, з якого робили сир та вовну, яка йшла на виготовлення одягу та побутових речей.. Згодом до них долучилося місцева слов'янське населення, яке почало заселяти гірські долини Східних Карпат. На їх основі склалися такі етнографічні групи українців, як гуцули, бойки та лемки.


Цикл випасання овець на полонинах починається навесні. Тварин, які перезимували в присадибних господарствах, стрижуть та випасають на луках недалеко села. Після свята святого Юрія (7 травня), проходить “міра”, на якій визначають скільки кожна вівця дає молока і скільки сира отримає господар. Після цього селяни об'єднують своїх овець у велику отару, яку вівчарі виганяють на полонини.

На місці випасу будують “салаш”, який складається з кошари - огорожі для овець та декількох колиб для вівчарів. Зранку овець доять в “струнці”, а потям вівчарі відганяють їх на пасовища. Доять овець тричі на день. З надоєного молока досвідчений ватаг робить сир. Молоко зливають до великої дерев'яної посудини - путини, а потім до нього додають “кляг”, сичужний фермент для виготовлення сиру. Через деякий час молоко звурджується і з утворенної сирної маси формують будз - головки сиру. Їх загортають в тканину і підвязують, щоб витекла рідина. З молочної сироватки роблять вурду, нагріваючи її в казані над вогнем. Готовий сир господарі забирають раз на кілька днів з полонини.


Випасання отари на полонині триває ціле літо і лише восени вівці повертаються в село до господарів. За цей час господар має заготувати вдосталь сіна, щоб годувати тварин цілу зиму.

Ведення полонинського господарювання мало великий вплив на культуру жителів Українських Карпат. Існував цілий пласт фольклору, пов'язаний з вівчарством: пісні, перекази, легенди та звичаї. Вплив зазнала і локальна гастрономія, адже одним з головних продуктів на Верховині є бринза, яку виготовляють з овечого сиру.

Вовна з овець, слугувала сировиною для виготовлення тканини з якої шили гуні, робили домоткане сукно, в’язали теплі рукавиці та шкарпетки. З вовни ткали також джерги, покривала які використовували у побуті.